Історія
Колочавська територіальна громада утворена шляхом об’єднання Колочавської та Негровецької сільських рад.
Колочава унікальне село у Хустському районі, що розкинулося у самому серці Верховини. Оперезана горами Стримбою, Ружою, Красною, Дарвайкою та Барвінком, Колочава давно прославилася як популярне серед туристів, адже тут працює десять музеїв, знаходиться біля двох десятків пам’ятників, понад п’ятдесят пам’ятних об’єктів.
Населення Колочави близько 8 000 тисяч осіб. Жителі проживають у п’ятьох основних приселках – Лази, Брадолець, Сухар, Горб та Мерешор.
Через село протікають дві річки: Теребля та її притока Колочавка. Відомий Чеський письменник Іван Ольбрахт писав про село: «Таке довге, що не дивно, якщо недосвідчений мандрівник, крокуючи по долині, повз хати... потім повз луги і городи, потім знову повз хати, починає відчувати залежно від свого характеру, чи ярість, чи тупу покірність: бо і через годину, і через дві, і через три перехожі знову і знову відповідають йому, що він у Колочаві, у Колочаві-Негровці, у Колочаві-Горбі, у Колочаві-Лазах».
Існує чимало легенд про походження назви селища. Найпопулярніша із них розповідає про те, що береги річки, яка протікає через село, колись були дуже болотистими. Отож коли перші поселенці просувалися ними, то вода набиралася у постоли (взуття) та видавала специфічні звуки: «чавк-чавк». Через це річку й назвали Чавка. Коли перших жителів запитували, де вони живуть, то чули у відповідь: «Коло Чавки». Із часом назва річки трансформувалася у Колочавку, а мальовниче село, яке вона омивала, прозвали Колочавою.
Ймовірно перша людина на теренах Колочави з’явилася ще до нашої ери, про що свідчить колочавський нуклеус. Інша археологічна пам’ятка з Колочави - кам’яне лощило, доказ активного життя дакійських поселень римського періоду на території села.
У давнину жителі із рівнинних земель тікали від панщини в гори, хащі, глухі місця…Кожен поселенець будував собі хатину, навколо неї пізніше будували помешкання родичі, хутори розросталися й перетворювалися на присілки. Після XV ст. територія села Колочави стає місцем поселення різних національностей, які знаходили притулок, чи хоча б тимчасовий життєвий спокій в неприступних горах. Залишалися постійними жителями села лише ті, хто зумів пристосуватися до суворого і злиденного життя в горах. Сюди до кінця ХІХ ст. прямували втікачі від феодальної експлуатації з різних держав та шукали порятунку.
Територія уздовж Тереблі в епоху середньовіччя часто переходила від одного феодала до іншого. Вже з 1365 року в долині Тереблі 6 садиб належало феодалам румунського походження Балку і Драгу та нащадкам останнього Драгфійовцям. У першій половині XV століття ці землі дісталися феодалам Білкеям, які в 1463 році передали їх своїм родичам- Урмезеям. Це і є перша письмова згадка про Колочаву.
Протягом своєї історії село входило до складу різних держав:
до Х ст. — Слов'янського князівства білих хорватів
з Х ст. до 1867 р. — Угорського королівства
з 1867 до 1918 рр. — Австро-Угорщина
у 1919 р. — Угорської республіки Рад
з 1919 до 1939 рр. — Чехословаччини
у 1939 р. — Карпатської України
з 1939 до 1944 рр. — Угорщини
з 1944 до 1945 рр. — Закарпатської України
з 1945 до 1991 рр. — Української Радянської Соціалістичної Республіки
з 1991 р. — України
У Колочаві також тісно переплітається лемківська, гуцульська та бойківська культура. Село полікультурне і до кожної культури тут ставляться з повагою.
Село Колочава вважається екологічно найчистішим куточком Закарпаття, адже з 5 січня 1989 року входить до складу національного природного парку «Синевир». Хоча природа навколо села давно освоєна людиною, тут ще збереглося чимало незайманих пралісів з багатими флорою і фауною
Негровець
Село Негровець розташоване у верхів’ї річки Теребля, у підніжжі гори Негровець (1707,3 м). Перша письмова згадка про село 1463 рік.Колишня назва- Верхня Колочава.
Перша письмова згадка про Негровець, як присілок с. Колочава (Верхня Колочава), датується 1463 роком. Безсумнівно, що село було засноване значно раніше, десь у кінці XIV- початку XV ст. За переказами старожилів, першим було поселення в урочищі Ясеновець, під горою Магалька. Через деякий час полонина зсунулася і зруйнувала поселення. Більшість людей встигли врятуватися і поселилися в урочищі Потік.
Угорський історик-дослідник закарпатських говорів Ласло Даже твердив, що назва села утворена від румунського кореня. Очевидно, одна із гір, що височить над селом, у свій час, десь у XV ст. належала одному із румунських дворян, князів на прізвище Негр або Негря. Згодом ця гора стала називатися за прізвищем свого власника полониною Негровець, а село, що знаходилося у її підніжжі, також отримало цю назву.
До 1930 року нижня частина села називалася Негровець, а верхня, за річкою, що була заселена трохи пізніше називалася Імшади. ЇЇ назва походить від слова імшити, тобто утеплювати зруби дерев’яних хат висушеним мохом, який закриває щілини між деревинами зрубу.
Згідно з переказами, засновниками села Імшади були сивий (сідий) дід і піп, нащадки яких дістали прізвища Сідей і Попович, що й на сьогодні є найбільш поширені в селі. Імшади засноване в 1491 р.
Село Негровець розташовано в межах національного природного парку «Синевир», має багато цікавих туристичних об'єктів, одним з яких є гора Косий Верх. Біля села розташований гідрологічно-ботанічний заказник —оліготрофне сфагнове болото Глуханя.
Через село тече річка Негровець, яка є притокою Тереблі.
