Я - АУТИСТ!
Я не такий, ви праві - зовсім інший,
Люблю я тишу, замість слів гучних.
Я - аутист, на почуття гостріший,
І завжди я чужий серед своїх.
Я звик, що всі на мене тичуть пальцем,
А в мене просто інші почуття!
Мені комфортно спати на матрасі,
Сприймаю я по-іншому життя.
Сидіти можу в шафі вечорами,
Писати тексти задом наперед,
Футболити камінчики ногами,
І їсти місяць булку чи омлет.
Іду завжди одним і тим же шляхом,
Нервую, коли щось піде не так.
І часто переповнююся страхом,
Бо щось нове - це вже для мене жах!
Я бачу те, що вам збагнути важко!
У моїх діях інший алгоритм.
Ви кажете, що вам зі мною тяжко,
Та у житті я маю інший ритм.
Хтось каже, що я просто особливий
І підганяє під якийсь шаблон.
До болю я буваю не чутливий,
Але болить, коли підвищать тон.
Не маю соціальної потреби,
Самотність - найчастіше ліпший друг.
Я можу так зануритись у себе,
Й не чути, що лунає біля вух.
Ви хочете навчити спілкуватись,
Дружити з кимось лиш заради вас.
Але потрібно просто почекати,
Я зможу все, але як прийде час!
Мені комфортно там, де я все знаю,
А як нове - протести в голові.
Буває, навіть мову забуваю,
І роздираю тіло до крові.
Ти думаєш, що я психічно хворий,
І хочеш лікувати цей недуг,
Який для тебе боляче - потворний,
Але це я, і аутизм - мій друг.
Сприймай мене таким, яким родився,
Тримайся поруч і допомагай.
І не благай, щоб жах оцей скінчився,
"Не нормою" мене не називай!
У кожного із нас якісь дивацтва,
І дехто відрізняється від вас.
Сприймати «не таких» - це є багатство,
Суспільство це збагне, як прийде час.
Як хочеш, першим підійди до мене,
Не бійся, не заразишся "недугом",
Як сприймеш те, що небо є зеленим,
То станеш ти моїм найкращим другом.
Автор: Ольга Киця
